Вокзальна

Станція Вокзальна розташована біля головного залізничного вокзалу Дніпра, вона знаходиться під Вокзальною площею та має виходи на проспект Дмитра Яворницького, вулицю 128-ї Бригади Тероборони та до залізничного вокзалу.

Відкриття вокзалу, як і залізничного мосту через Дніпро, відбулося у 1884 році. Ця подія багато у чому обумовила подальший економічний розвиток міста та регіону. Значних зусиль для реалізації проекту залізниці доклав Олександр Миколайович Поль — Почесний громадянин міста, памʼятник якому встановлений біля станції метрополітену Театральна. 

Будівля вокзалу у Катеринославі

У напрямку центру міста у XVIII століття існувала козацька слобода Половиця, заснована козацьким осавулом Лазарем Глобою 1743 року, центр якої знаходився поблизу станції метрополітену Центральна. Слободу Половицю майже без сліду поглинуло місто у процесі свого розвитку. Рухаючись в інший бік від станції Вокзальна, біля станції Проспект Свободи, можна побачити залишки іншого козацького містечка — Новий Кодак, що відоме від XVII століття. Проте, найдавнішим населеним пунктом козацьких часів, напевне була Стара Самарь, на протилежному березі Дніпра недалеко від місця впадіння річки Самари. Туди легко можна дістатися міським електропотягом від Залізничного вокзалу до зупинного пункту 196 кілометрів.

Заснування Старої Самарі як містечка біля перевозу через річку відноситься до XVI століття. Зокрема, Стара Самарь як «містечко старовинне з перевозом» згадується в універсалі польського короля Стефана Баторія 1576 року. Однак щодо автентичності цього документу досі точаться дискусії. Тут на допомогу історикам прийшли археологи. Багаторічні дослідження Старої Самарі і збудованої поруч у 1688 році Богородицької фортеці проводили дніпровські археологи Зоя Маріна і Володимир Ромашко (протягом 2001–2003 років), Ірина Ковальова і Володимир Шалобудов (у 2005–2012 роках) та Дмитро Тесленко (протягом 2016–2019 років). Відтак, ця памʼятка є однією з найдослідженіших у межах Дніпра. Її роль у генезі міста добре вивчили й сучасні дніпровські історики, передовсім Олег Репан.

Найраніші артефакти Старої Самарі датують XVI століттям. Й якщо стосовно частини монет можна припустити їх досить довгий період побутування, то товарні пломби (1524 року) та зразки вогнепальної зброї не могли використовуватися століттями. Ще більше знахідок відноситься до XVII століття, періоду розквіту містечка. Контроль над перевозом, полювання й рибальство, скотарство тощо забезпечили економічну складову життя осередку.

Козацьке житло XVII століття. Стара Самарь

Кардинальні зміни в історії Старої Самарі повʼязані з будівництвом 1688 року Богородицької фортеці. Створили її за проєктом військового інженера полковника фон Залена і назвали на честь закладеної тут церкви Покрови Богородиці. Фортеця мала протистояти татарським силам й стати базою для московської експансії на Крим. Але московська військова присутність на козацьких землях викликала жорстке незадоволення запорожців й сприймалася як наступ на Вольності. 

Богородицьк опинився в епіцентрі боротьби запорожців проти московитської експансії. У 1692 році фортеця зазнала руйнувань під час повстання Петра Іваненка, а 1695 року — витримала татарську облогу. Судячи з археологічних знахідок, гарнізон обстрілювали і корабельними гарматами. Фортецю повністю відновили у 1698 році як Новобогородицьку, її гарнізон постійно підсилював Іван Мазепа, який пропонував царю передати йому під контроль Богородицьк із виведенням московських військ. У 1711 році за умовами Прутського миру Новобогородицьку фортецю зруйнували.

Друге відновлення Новобогородицької фортеці припадає на 1730-ті роки і повʼязане з новою експансією російської імперії на південь. Цього разу фортеця проіснувала до 1770-х років під назвою Старосамарського ретраншементу, виконуючи початкову функцію — бази імперських військ у російсько-турецьких війнах та митниці. Численні судові тяжби свідчать, що запорожці мали украй напружені стосунки із місцевим гарнізоном. 

Реконструкція містечка Богородицька XVIII століття. Малюнок Олександра Харлана

Саме це місце обрав у 1775 році губернатор Азовської губернії Василь Чертков для створення нового губернського центру, який мав отримати назву Катеринослав.  Будівництво розпочалося 1776 року.

План Катеринослава Кільченського та Старосамарського ретраншементу 1779 року

Утім місце виявилось невдалим — низинна місцевість затоплювалася, що спричиняло незадовільну епідеміологічну ситуацію. До того ж після завоювання Криму Росією у 1783 році зникла потреба у фортифікаційній захищеності міста. Постало питання про перенесення міста на правий берег Дніпра — на перехрестя водних та суходольних шляхів. 

Саме на правому березі Дніпра біля Нового Кодаку, і заснували у 1787 році Катеринослав Дніпровський — сучасне місто Дніпро.