Оболонь

Оболонь — історична місцевість на півночі Києва. Природно це величезна лука у заплаві Дніпра від Вишгорода до київського Подолу  довжиною 10 кілометрів і максимальною шириною 4,5 кілометрів. По цій місцевості протікала мережа дніпровських проток, більшість яких із коливанням водності Дніпра перетворилась на затоки, затони, стариці, озерця, заболочені улоговини. 

Численні протоки і озера цієї місцини надавали можливість її мешканцям займатись рибальством, полювати на птахів і звірів, розводити худобу, тож люди селилися тут упродовж тисячоліть — від доби неоліту (VII—V тисячоліття до нашої ери). Археологи виявили тут також рештки поселень доби  бронзи (ІІІ—ІІ тисячоліття до нашої ери), ранньозалізного (І тисячоліття до нашої ери) і ранньослов’янського (перша половина І тисячоліття нашої ери) часів. Більшість  поселень розташовувалася на узвишшях уздовж Почайни. 

Серед них найвідомішим є Оболонське поселення в урочищі Луг (зараз це район вулиці Богатирської, навпроти пивзаводу «Оболонь»). На цьому місці люди мешкали від доби раннього заліза до ранньослов’янського часу —  майже упродовж тисячі років із деякими перервами. Дослідники знайшли тут залишки 66 жител і 918 господарчих ям із різночасовими знахідками — глиняним посудом, металевими побутовими речами, знаряддями праці, прикрасами, тощо. 

Оригінал тут (стор. 88)

У 1971 році при виїмці ґрунту з геологічної скважини по трасі майбутнього метро на Оболоні знайшли залізний меч ХІ століття, інкрустований латунною металевою ниткою. На жаль, провести дослідження та  встановити контекст знахідки археологи  не мали можливості.  

Руків’я меча ХІ століття, знайденого при вивченні траси майбутнього метро на Оболоні в 1971 році

Така місцина, під майже французькою назвою «Болоньє», згадується в давніх писемних джерелах на різних річках: Дніпрі (Київ, Вишгород), Либіді (Київ), Прип’яті (Турів), Трубежі (Переяслав), Дністрі, Білці (Звенигород на Львівщині), Сані (Перемишль). Осучаснена назва місцевості із заплавними луками Оболонь (Оболоння) і сьогодні відома в різних куточках України, із такою назвою є села  на Полтавщині, Чернігівщині, Івано-Франківщині тощо.

За писемними та картографічними джерелами відомі такі київські оболонські озера як Йорданське (Чернече), Біле, Вовлукове (Лукове), Василівське, Михайлівське, Воздвиженське, Довге (Кирилівське), Волкуша, Вітинь (Віцунь), Вузьке, Кобилиця, Пробивиця, Кругле, Окуневе, Старик. Частина з них збереглася в природних умовах на північ від сучасного житлового масиву Оболонь.

За свідченнями деяких писемних джерел, саме у Почайні 988 року охрестили киян. Під назвою Пучай (Почай) річка згадана в кількох билинах.

Фрагмент карти — плану міста Києва, складеної підполковником Ушаковим 1695 року за наказом російського імператора Петра I. Містить старовинний підпис «Почана» — назву річки. Оригінал тут

У часи княжої Руси-України та й пізніше Оболонь була ресурсною зоною, передовсім, для мешканців Подолу. Тут вони випасали худобу, заготовляли сіно, вирощували городину. У ХVI столітті на Оболоні «за острогом», дерев’яними укріпленнями Подолу, розміщувалася цегельня. 

У цей час Оболонь була поділена між різними власниками: північна частина належала Вишгороду, західна, від Подолу до річки Сирець і до Почайни — Кирилівському монастирю, східна від Почайни до Дніпра — магістрату (міський вигін), окремим церквам, цехам ремісників, приватним особам.

Оболонь і річка Почайна на ній на карті Києва Ушакова 1695 р. (фрагмент): 1 — Оболонські луки; 2 — ріка Почайна; 3 — Оболонські озера; 4 — ріка Сирець; 5 — ріка Дніпро; 6 — забудова Подолу; 7 — Миколаївський Йорданський монастир; 8 — Кирилівський монастир; 9 — сосновий ліс (бір).

Найбільшою річкою київської Оболоні була Почайна — рукав Дніпра, що виходив на луки на вишгородській Оболоні і впадав до Дніпра в районі Подолу. У гирлі Почайни за часів княжої Руси-України і пізніше розташовувалась гавань — Притика. Там було влаштовано деревʼяні кліті, до яких причалювали («притикали») баржі, тому це місце і було назване таким чином. Пристань була однією з найважливіших на водному шляху «з варяг у греки».

У ХІХ столітті на цьому місці утворилась велика затока, яку наприкінці ХІХ століття і в 1930-х років штучно подовжили і розширили. Тож нова київська гавань поглинула частину Йорданського озера. Із часом повноводна Почайна перетворилась на вузеньку протоку з кількома озерами на ній, зокрема Довгим і Малим Кирилівськими.

Оболонь на плані Києва 1850 1860-х років (фрагмент): 1 — ріка Почайна з озерами; 2 — озеро Йорданське (Чернече); 3 — ріка Сирець; 4 — Кирилівський монастир; 5 — передмістя Куренівка; 6 — передмістя Пріорка; 7 — острів Муромець. Оригінал тут

Від кінця ХІХ століття на Оболоні почали розташовувати промислові об’єкти: міську бійню біля озера Йорданського, лісопильний завод (тартак) неподалік сучасного Північного мосту. Великим поштовхом для індустріалізації місцевості стало прокладання 1916 року залізничної гілки з мостом через Дніпро. У районі гавані і Рибальського півострова виникла ціла промзона: суднобудівний завод «Ленінська кузня», Київська районна електростанція (КРЕС) тощо.

Будівля Київської електростанції (КРЕС) на березі гавані. Фото С. Фрідлянда 1948 року. Оригінал тут

Мало кому відомо, що протягом 1910–1920-х років на луках Оболоні функціонував Куренівський аеродром Київського товариства повітроплавання. Членами цього товариства були Ігор Сікорський, Петро Нестеров, Дмитро Григорович, і менш відомий нам авіатор та  авіаконструктор Федір Терещенко (племінник Ніколи Терещенка), який і спонсорував відкриття цього аеродрому.  Летовище розташовувалось в районі сучасної вул. Богатирської неподалік від станції метро «Оболонь». Тут облаштували все для авіаційних шоу: ангари, трибуни для глядачів, та навіть, буфет.  

На Куренівському цивільному літовищі, 1910 рік. Видно характерну аеродромну будівлюю. Оригінал тут

Проєкт будівництва на Оболоні величезного житлового масиву розробили у 1960-х роках. Для захисту території від повеней сюди намили пісок із місцевих кар’єрів на висоту 5 м. На місці піщаних кар’єрів з’явились затоки Верблюд, Собаче Гирло, Оболонь, озера Редькине (Міністерське) та інші. Після завершення будівництва на початку 1980-х масив налічував 11 мікрорайонів. На березі Дніпра та його заток навіть влаштували 6 пристаней, до яких їздив річковий трамвай

Дніпро та річковий трамвай. Світлина Володимира Фаліна. Фото тут

У ХХІ столітті забудова житлового масиву продовжилась, а пристані та річковий трамвай зникли.

На луках Оболоні. Позаду видно насип залізниці. Фото першої половини 1960-х років. Оригінал тут 

У 1996 році на Оболонь (проспект Володимира Івасюка, 12) зі свого попереднього місця розташування — вулиці Видубицької, переїхав Інститут археології Національної академії наук України. Ця установа здійснює науково-дослідницьку діяльність у царині вивчення археології та давньої історії України.

Інститут археології Національної академії наук України. Фото з архіву установи.

Сьогодні складно повірити, що колись Оболонь була доволі віддаленим масивом, до якого треба було довго їхати з Подолу трамваєм. У 1980 році на Оболоні відкрили дві станції метро — «Петрівка» (сучасна назва «Почайна») і «Проспект Корнійчука» («Оболонь»), 1982 року ще дві — «Мінська» і «Героїв Дніпра». 

Будівництво станції метро «Оболонь». Фото кінця 1970-х років. Оригінал тут