Видубичі

Станція метро споруджена біля давнього гирла річки Либідь. На рубежі ХІХ—ХХ століть русло Дніпра змінилося і наразі Либідь впадає у Дніпро нижче за течією.

План початку ХІХ століття розташування земельних ділянок в гирлі річки Либідь (фрагмент): 1 — Либідський двір Києво-Печерської лаври; 2 — цегляний завод лаври; 3, 4 — держані цегляні заводи; 5 — Лиса гора; 6 — Бусова гора; 7 — річка Либідь; 8 — річка Буслівка; 9 — став на Либіді; 10 — ставок на Буслівці; 11 — шпиталь. Державний архів Київської області.

Назва станції метро «Видубичі» походить від  розташованого трохи вище за течією Дніпра монастиря, заснованого ще в ХІ столітті князем Всеволодом Ярославичем — сином Ярослава Мудрого. Мало кому відомо, що саме там знаходиться один із найстаріших київських храмів — церква Святого Михайла, яка почасти збереглася у первісному стані (храм частково перебудували у XVIII столітті, після обвалу східної частини через підмив берега Дніпром). На початку ХІІ століття монастир був центром літописання. Саме тут завершено другу редакцію відомої «Повісті временних літ» та інші хроніки. До ординської навали Батия Видубичі були впливовою та багатою обителлю.

Видубицький монастир у Києві. Офорт Тараса Шевченка, 1844 рік. Оригінал тут

Черговий розквіт Видубицького Михайлівського монастиря розпочався з кінця XVII століття. Тут постали Георгіївський собор, трапезна з храмом Преображення Господнього, а згодом дзвіниця. Цей архітектурний ансамбль у стилі українського козацького бароко й дотепер тішить око відвідувача. 

У 1919 році Видубицький монастир став Києво-Видубицькою сільськогосподарською комуною, а 1921 року обитель остаточно закрили. На монастирській території були складські приміщення, різні світські установи, проживали робітники розташованого неподалік деревообробного комбінату. Відповідно до постанови Ради народних комісарів УРСР від 30 травня 1944 року терен Києво-Видубицького монастиря закріпили за відновленим Державним історико-культурним заповідником «Києво-Печерська лавра». Невдовзі після ухвалення постанови території Видубицького монастиря передали в орендне користування Ботанічному садові Академії наук УРСР. Утім протягом другої половини 1940-х років більшість приміщень Видубицького монастиря використовувалася як складські, житлові чи торгівельні площі. Протягом 1973—1996 років у будівлях Видубицької обителі знаходився Інститут археології АН УРСР/ НАН України. У 1997 році монастир повернули релігійній громаді.

Краєвид Видубицького монастиря (КПЛ-Ф-4284). Із колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

Назву «Видубичі» пов’язують із народним переказом, зафіксованим у хроніці XVII століття. Під час прийняття християнства в Києві 988 року у води Дніпра скинули дерев’яного язичницького ідола і той поплив за течією. Язичники йшли берегом і звертались до ідола: «Видибай, наш господарю Боже, видибай!». Ідола викинуло на берег у цьому місці, і тому це урочище стали називати Видибичами або Видубичами.

У XVII столітті володіння цією місцевістю було предметом тривалих суперечок між Видубицьким та Києво-Печерським монастирями, оскільки тут знаходився Либідський поромний перевіз через Дніпро, який приносив чималий прибуток. 

На межі ХІХ—ХХ  століть  у прибережній зоні утворився піщаний намив, який відсунув русло Дніпра майже на 1,5 кілометри. Ця територія стала використовуватися під дров’яні склади, потім деревообробний завод, а згодом тут сформувалась велика промислова зона, яка отримала назву «Теличка». Посеред цієї промзони сьогодні існує однойменна недобудована станція метро.

План Києва 1886 року (фрагмент)

Дещо нижче за течією Дніпра від станції «Видубичі» розташована одна з київських Лисих гір (давня назва Дівич-гора). Вона здіймається над заплавою Дніпра на 60—70 метрів. У ХІХ столітті на горі збудували Лисогірський форт — укріплення, де зберігались боєприпаси. Ці споруди можна побачити й зараз. Об’єкт є пам’яткою національного значення. Нині ця територія входить до складу регіонального ландшафтного парку «Лиса гора» (137 гектари). Тут є кількасотлітні дуби та  рідкісні рослини  і тварини, занесені до Червоної книги України. Гора є чудовим місцем для піших прогулянок й огляду видовищних панорам. 

Панорама вершини Лисогірського форту. Оригінал тут

Видубичі є потужним транспортним вузлом, де поєднується автомобільний (включно з автостанцією) та залізничний транспорти, а також гілка метрополітену.

Південний міст. Фото початку 1990-х років. Оригінал тут