Золоті ворота

Золоті ворота — це велична пам’ятка архітектури, яку ми бачимо на виході з однойменної станції метро. Золоті ворота — один із символів Києва, їх зображення є на поштових листівках, значках, сувенірній продукції. У 2004 році Нацбанк випустив золоту пам’ятну монету «Золоті ворота» номіналом 100 гривень. Споруда дала назву сусіднім Золотоворітським вулиці і провулку.

Сьогодні Золоті ворота знаходяться у середмісті Києва. Але на час будівництва в ХІ століття, вони були парадною в’їзною брамою укріплень міста, розбудованого Ярославом Мудрим. Під 1037 роком літописець повідомляв про хід будівництва нового Києва — спорудження укріплень із Золотими воротами, Софійського собору, церкви Благовіщення на цих воротах, Георгіївського та Ірининського монастирів. Назва воріт повторювала назву парадних тріумфальних воріт Константинополя (Царграда), що разом із іншими однойменними назвами (Святої Софії, Ірининської і Георгіївської церков) підкреслювало символічну подібність столиць Візантії і Русі. Звісно, що самі ворота не були золотими — це була перша кам’яна брама міста. Утім позолотою були криті бані надбрамної Благовіщенської церкви. Брама була настільки потужною, що навіть монгольське військо 1240 року не спромоглося потрапити через них до міста (ординці вдерлися через Лядські ворота).

Оригінал тут

Однак після руйнування Києва у 1240 році Золоті ворота стали поступово занепадати. Іноземці, що відвідували місто в ХVІ–ХVІІ століття, згадували про напівзруйновані Золоті ворота як свідоцтво колишньої могутності Києва. Завдяки кільком малюнкам нідерландського художника Абрагама ван Вестерфельда, виконаним 1651 року з натури, дослідники отримали можливість зробити здогадні реконструкції зовнішнього вигляду Золотих воріт.

Руїни Золотих воріт на малюнку А. ван Вестерфельда 1651 року (копія ХVІІІ століття): 1 — проїзд воріт; 2 — арки склепіння над проїздом; 3 — східна стіна; 4 — західна стіна; 5 — давній земляний вал; 6 — собор Святої Софії. Оригінал тут

У першій половині ХVІІ століття на стародавньому земляному валу біля Золотих воріт чатувала міська сторожа, яка відстежувала безпекову ситуацію на дорозі, що йшла звідси до броду через річку Либідь. У другій половині ХVІІ — першій половині ХVІІІ століття, при побудові Старокиївської фортеці, перед воротами влаштували додаткові земляні укріплення, але в середині ХVІІІ століття через аварійний стан кладки стін, їх засипали, а нові цегляні ворота спорудили поруч, у районі сучасної вулиці М. Лисенка. У 1832 році археолог-аматор Кіндрат Лохвицький розкопав залишки Золотих воріт у вигляді двох паралельних стін.

Розкопані залишки стін Золотих воріт ХІ століття на плані Києва 1837 року з сіткою нових вулиць (фрагмент). Оригінал тут

Після цього до східної стіни воріт ззовні прибудували 5 дуговидних цегляних контрфорсів, які її підпирали. Обидві стіни воріт з’єднали двома металевими стрижнями-пов’язами, що розміщувались навхрест. Зверху давню кладку перекрили новою цеглою і залізними дашками. Земляний вал знесли і довкола воріт понизили рівень поверхні. Майданчику із залишками воріт надали симетричної видовженої форми і оточили декоративною чавунною огорожею. Пізніше на місці валу влаштували Золотоворітський сквер, який функціонує і сьогодні.

Юрій Харьков. Золоті ворота. Ліногравюра 1970-х років. Із колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

У ХХ столітті Золоті ворота двічі досліджували археологи. Науковці встановили, що довжина стін проїзду сягала 25 метри, ширина проїзду — 6,5 метри. Стіни стародавньої споруди первісно побудували у техніці змішаної кладки з чергуванням цегли і каменю. На зовнішніх площинах стін збереглися відбитки торців колод дерев’яних конструкцій, що дало змогу реконструювати розміри земляного валу міста Ярослава. За вимірами, висота склепіння воріт над проїздом становила 14 метрів.

До святкування 1500-літнього ювілею Києва, задля збереження середньовічної фортифікаційної пам’ятки, ухвалили рішення відбудувати ворота у первісному вигляді. До авторської групи, яка підготувала проєкт відтворення, увійшли історик і археолог Сергій Висоцький, реставраторка Євгенія Лопушинська і дослідник давньоруської архітектури Микола Холостенко. На підставі узгодженого рішення спорудили павільйон, який, на думку фахівців, відтворює гіпотетичний вигляд воріт ХІ століття. Оригінальні залишки стін Золотих воріт розташовані всередині, у нижній частині павільйону. Наразі пам’ятка є музеєм — філією Національного заповідника «Софія Київська». 

Золоті ворота у Києві. Світлина 1960-х років. Із колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

Неподалік від Золотих воріт розташовані інші знакові взірці київської архітектури — ансамбль Святої Софії з дзвіницею і брамою Заборовського (ХІ–ХVІІІ століття), Національний академічний театр опери та балету імені Т. Г. Шевченка (1898–1901 роки), караїмський молитовний будинок (кенаса) у мавританському стилі, зараз — Будинок актора (1898–1902 років), будівля готелю «Прага» (1880 років), садиба родини Качал (1892, зараз Будинок учених) та інші. 

Архітектурно-художнє оформлення станції метро «Золоті ворота» вважається одним з найкращих у Європі. Інколи її називають наочним підручником з історії, оскільки інтер’єри станції стилізовано під архітектуру і мистецтво часів ранньосередньовічної Русі. Є масивні мармурові колони із капітелями, імітація змішаної кладки стін з «прихованим» рядом цегли, люстри, що нагадують світильники давніх храмів, настінні мозаїки з орнаментами, характерними для ХІ століття, портрети київських князів та інших історичних осіб, відомих київських храмів Х–ХІІ століття. При вході до ескалаторного тунелю у медальйоні зображено архангела Михаїла — покровителя Києва, який присутній на гербі міста. 

Панно «Архангел Михаїл» у центральній залі станції метро «Золоті ворота». Фото 2019 року. Оригінал тут

Автори вдалися навіть до ризикованого, як на той час, вчинку — у проміжному вестибюлі на мозаїчному фрізі  вони зробили напівтаємний напис «Слава Україні». Він викладений темнішою мозаїкою та має обрамлення білим кольором.

Оригінал тут

Станцію метро «Золоті ворота» на Сирецько-Печерській лінії відкрили 31 грудня 1989 року. Вона сполучена підземним переходом зі станцією «Театральна» Святошинсько-Броварської лінії.