Сирець

Назва станції метро «Сирець», як і району  в північно-західній частині Києва, походить від назви річки Сирець. Не так багато киян знають про цю річку, хоча її сучасна протяжність становить близько 8,5 кілометрів.  На ній є 12 ставків і озер. На окремих ділянках водотік сховано у колектор, або у бетонний жолоб, хоча місцями річка має природне русло. Вздовж річки є джерела із питною водою. Вона протікає територією кількох паркових зон.

Річка Сирець у природних берегах. Фото Є. Кабанця, 2013 рік

Люди селилися неподалік цієї водойми упродовж тисячоліть. У нижній і середній течії Сирцю виявлено до десятка давніх поселень, зокрема, трипільської культури (ІІІ тисячоліття до нашої ери) та скіфського часу (І тисячоліття до нашої ери).

Згадки про річку Сирець зустрічаємо у документах від ХІІІ—XV століття, але сучасні дослідники вважають, що джерела підроблені пізніше,  коли монастирі сперечалися за права на ці землі. У XVІ—XVІІ століттях тут були володіння Кирилівського монастиря, Києво-подільської церкви Миколи Притиска, Печерського монастиря, а на початку XVІІ століття усім лівим берегом Сирцю заволодів київський католицький Миколаївський домініканський монастир. Із другої половини XVІІ століття ця земля належала київському магістрату. Міщани купували собі ділянки берега і облаштовували на Сирці хутори із млинами і ставками. 

Район річки Сирець на плані Києва 1846 року (фрагмент): 1 — струмок Кам’янка; 2 — річка Рогостинка; 3 — місця літніх військових таборів; 4 — Кирилівський монастир; 5 — Куренівка; 6 — Пріорка; 7 — сучасний «Парк «Дубки» (неофіційна назва); 8 — частина парку «Сирецький гай»; 9 — місце станції метро «Сирець». Червоними крапками вказано млини

Під час Першої світової війни по долині Сирцю проклали залізницю. Сьогодні це частина міської кільцевої електрички. У цьому районі є платформи — Берестейська (Рубежівський), Сирецька, Пріорка. 

Північно-західні передмістя Києва на карті 1930-х років (фрагмент)

Із середини ХІХ століття в районі сучасних вулиць Щусєва і Парково-Сирецької влаштували військовий польовий табір. За призначенням його використовували до Другої світової війни. У 1942—1943 роках нацистська окупаційна влада влаштувала на цій території концтабір.  Жертвам цього концтабору присвячено два пам’ятника, встановлені у 1990-х роках (перехрестя вулиць Ризької і Парково-Сирецької, вулиці Грекова).

Протягом 1943—1949 років у таборі перебували німецькі військовополонені. Частину з них поховано на невеликому меморіальному німецькому військовому кладовищі на вулиці Ризький, над станцією метро «Сирець». 

Меморіальне німецьке військове кладовище на Сирці. Фото Є. Кабанця, 2012 рік

На початку 1960-х років частину Сирецького військового табору, між вулицями Щусєва і Ризькою,  забудували житловими будинками, а в іншій — влаштували Сирецький парк із дитячою залізницею, яка функціонує й дотепер.

Північно-західна частина Києва на карті 1960 року (фрагмент): 1 — «Парк «Дубки»; 2 — струмок Кам’янка; 3 — сучасний Сирецький дендропарк; 4 — річка Рогостинка; 5 — частина сучасного парку «Сирецький гай»; 6 — глиняні кар’єри цегелень; 7 — Дитяча залізниця

На території Сирцю ще від ХІХ століття видобували глину для потреб цегельних заводів. Від цих кар’єрів залишилось два озера. У 1955 році в кар’єрі знайшли добре збережений кістяк базилозавра — китоподібної тварини, яка жила близько 40 мільйонів років тому, коли більшість території планети була вкрита водою. Знахідка експонується в Національному науково-природничому музеї Національної академії наук України в Києві (вулиця Б. Хмельницького, 15). Одне із озер, «Зелене Озеро», 2018 року стало ландшафтним заказником місцевого значення. 

Уздовж берегів Сирцю є великі паркові зони. У верхів’ї річки (метро «Берестейська») розташований парк «Нивки». Від станції метро «Сирець» розпочинається велика зелена зона, яка займає долину і пагорби біля річки — «Сирецький гай» — парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Куточок Сирецького гаю. Фото В. Козюби 2017 рік

На цих теренах розташований і Сирецький дендрологічний парк (район вулиці Тираспольської). Дендропарк площею 7,5 гектара  був  створений землевласником Мейером на своїй ділянці ще наприкінці ХІХ століття. Частина тогочасних насаджень досі росте на заповідній території. Всього тут налічується понад 1000 видів деревних і трав’яних рослин, серед яких є такі, що занесені до Червоної книги України, а також рідкісні для наших кліматичних умов — тюльпанове дерево, платан, метасеквоя, гінко («абрикос срібний»). Останнє дерево в природі збереглося лише в Китаї і є давньою викопною перехідною ланкою між папоротями і хвойними (ця рослина сучасник динозаврів).

Сирецький дендропарк. Фото В. Сульженка, 2024 рік. Оригінал тут