Салтівська

Археологічний комплекс в селі Верхній Салтів та його околицях (Вовчанська територіальна громада Чугуївського району Харківської області) розташований на високому правому березі Сіверського Дінця. Це всесвітньо відома історико-культурна пам’ятка. До комплексу входять городище, велике селище із посадом і подолом цього ж городища, а також чималий (близько 100 гектарів) катакомбний могильник.

Верхньосалтівське городище до створення водоймища

Пам’ятка, що відкрита ще на межі ХІХ–ХХ століття, стала центром археологічних досліджень, які тривають вже понад століття. Історія комплексу охоплює значний хронологічний період: від пізньої бронзової доби до часів заселення Слобожанщини у другій половині XVII століття.

Дослідження селища Верхній Салтів

Назва села Верхній Салтів закріпилася в назві салтівської археологічної культури середини VIII — середини X століття нашої ери. На думку сучасних дослідників, вона є втіленням матеріальних і культурних старожитностей Хозарського каганату — ранньосередньовічної держави, яка наприкінці І тисячоліття охоплювала значні терени Східної Європи — від Північного Кавказу і Криму на півдні, до середньої течії Сіверського Дінця й Дону на півночі, від Каспію й Пониззя Волги на сході і до пониззя Дніпра на заході. Ця держава на рівних брала активну участь у міжнародних відносинах, що розгорталися в ті часи навколо Чорного Моря, у яких, крім Хозарії, були залучені Персія, Арабський халіфат, Візантія і Русь.

Фактично саме дослідження Верхньосалтівського археологічного комплексу сприяли формуванню й розвиткові харківської школи хозарознавства і салтовознавства, яка поєднала студіювання історії та археології Хозарського каганату.

Центром комплексу є городище загальною площею біля 4 гектарів. Уперше його згадано під назвою «Салтанівське» 1627 року в Книзі Великому кресленню. Перший етап розбудови поселенського осередку пов’язують із північнокавказькими аланами, котрі прийшли сюди у середині VIII століття і створили потрійну лінію оборони за системою «рів — ґрунтовий вал», із дерев’яними надбудовами. Центром захисту була цитадель, при будівництві якої активно використовувалося й каміння. Цей період тривав до середини Х століття. Другий період життя городища пов’язаний із приходом сюди «черкаського» (українського) населення у 1659 році. Вони частково розібрали «стару» фортецю та збудували нову — подвійну лінію захисту із гостроколом та сімома дерев’яними вежами. 

З півночі та заходу городища розташоване розлоге селище, площа якого сягає 100 гектарів. До його складу увійшли посад — висока частина, і поділ — низ. Археологічні дослідження свідчать про заселення цієї території багатьма племенами у різні періоди існування. Тут виявлено артефакти низки археологічних культур: зрубної (XVIII—XIII століття до нашої ери), лісостепової скіфської (VI–IV століття до нашої ери), пізньозарубинецької / київської (ІІІ–V століття), салтівської (середина VIII — середина X століття) і слобожанської (друга половина XVII — XIX століття). На території селища та городища дослідили кілька десятків житлових і господарських споруд різних періодів, гончарне горно й  рештки чорнометалургійного виробництва часів раннього середньовіччя. Численні знахідки, що їх виявили археологи, проливають світло на всі царини людського життя: господарство, військова справа, побут, одяг, прикраси, речі релігійного культу. Монети та імпортні речі  засвідчують широкі торгівельно-економічні й культурні зв’язки місцевого населення із навколишнім світом.

План городища Верхній Салтів

На північному сході від городища знаходиться катакомбний могильник площею близько 100 гектарів. Саме з дослідження цих поховальних пам’яток розпочалося  вивчення Верхньосалтівського комплексу. Сьогодні розкопано майже 1000 поховань за обрядом тілопокладення. За кількістю, якістю та різноманітністю поховального інвентарю цей могильник сумарно перевищує всі інші катакомбні могильники Хозарського каганату загалом. Археологічний матеріал, виявлений в околицях Верхнього Салтова, а також знахідки з селища і могильника неподалік села Металівка (на протилежному боці Сіверського Дінця) свідчать, що саме тут локалізувався значний економічний, культурний і політичний центр лісостепової частини Хозарського каганату наприкінці І тисячоліття, який населяли представники різних етносів: алани, булгари, угри, слов’яни, тюрки, іранці і хозари.