Позняки

Станція метро «Позняки» розташована в історичній місцевості на лівому березі Дніпра,  навпроти Михайлівського Видубицького монастиря.

Тут, на  березі річки Паньківської, яка вперше згадується на початку 1540-х років, було розташоване однойменне село. Назва, ймовірно, вказує на приналежність цієї землі родині Паньковичів. Її представник Василь Панькович, який напевно також володів ділянкою землі  в районі нинішнього Ботанічного саду імені академіка Олександра Фоміна, де й нині є вулиця Паньківська, у першій половині XVI століття був намісником київського митрополита. Перше зображення села Паньковичі (Pankowice) зустрічаємо на мапі лівобережжя Київщини, датованій 1640-х роками. Далі, за річкою Паньківською розпочиналась велика маєтність Видубицького монастиря  — Осокорки. 

Село Паньковичі (Позняки) на карті Київського лівобережжя 1640-х років за Т. Лютою (фрагмент)

Із другої половині XVI століття Паньківщиною володіла родина Позняків,  яка походила зі Смоленщини, й отримала це село як винагороду за державну «путню» службу.  Нові господарі зобов’язувалися пильнувати шляхи від ворожих, передовсім татарських, нападів. Із часом селище назвали за іменем нових власників — Позняки, а річку — Позняківка. Представники цього роду мали власний шляхетський герб  «Позняк» — зображення лицаря у геральдичному щиті, якого пронизує стріла, на блакитному чи червоному тлі.

Шляхетський герб «Позняк». Оригінал тут

У 1630-х роках власники  Позняківщини Мойсей і Юліон (Леонтій) Позняки подарували своє володіння київському митрополиту Петру Могилі, а він передав цю маєтність у посесію (оренду) заснованому ним  Києво-Братському колегіуму (згодом — Києво-Могилянська академія). 

У 1723 році у селі Позняки було 22 двори, 1766 року — 32 двори (258 мешканців). На карті 1799 року Позняки названі «деревней», тобто, тоді селище ще не мало своєї церкви. Розташування села на заплавних луках вплинуло на характер господарювання місцевих мешканців — вони не були землеробами, натомість вирощували худобу і промишляли виловом риби.

Район Позняків на карті околиць Києва 1799 року (фрагмент): 1 — «деревня» Позняки; 2 — Осокорки; 3 — Кухмістерська Слобідка; 4 — озеро Тельбин; 5 — річка Дарниця; 6 — річка Позняківка.

На карті середини ХІХ століття видно, що Позняки почали розростатись у північно-східному напрямку, у бік Дарниці. Згодом ця частина села отримала назву Нові Позняки. У 1868 році у Позняках побудували Трьохсвятительську церкву, а в 1910-х роках у Нових Позняках — Успенську. Обидва храми зруйновано в 1930-х роках.

Район Позняків на карті Києва 1918 року (фрагмент зйомки 1897 року): 1 — Позняки; 2 — Нові Позняки; 3 — церква; 4 — Осокорки; 5 — озеро Нижній Тельбин; 6 — річка Позняківка; 7 — залізниця. Оригінал тут

У 1923 році Позняки разом із іншими лівобережними селами увійшли до адміністративної території міста Києва. Але до кінця 1970-х років ці терени, фактично, мали приватну садибну забудову.

Старі і Нові Позняки з назвами вулиць на німецькій карті Києва 1943 року (фрагмент). Оригінал тут

2 червня 1976 року сталася надзвичайна подія — на заплавні луки між Позняками, Осокорками, Бортничами і Червоним Хутором неподалік від вулиці Колекторної зробив аварійну посадку пасажирський літак Як-40, який виконував рейс Каунас — Київ (Жуляни). Пасажири та екіпаж не постраждали, літак отримав незначні пошкодження.

Літак Як-40 на місці аварійної посадки на луках недалеко від Позняків (червень 1976 року). Оригінал тут

Наприкінці 1980-х років почали прокладати нові вулиці та розплановувати цю територію під нові житлові масиви. Тож більшу частину приватної забудови знесли. На її місці насипали піщаний протиповіневий намив-підвищення висотою 5—6 метрів, на якому почали зводити масив Позняки. У 1989 році крізь Позняки проклали нову вулицю — Здолбунівську, а на південь від неї — проспект М. Бажана, який виходив на новозбудований, відкритий у грудні 1990 року, Південний міст. 

Південний міст, сьогодення. Оригінал тут

При розплануванні нових кварталів засипали численні болотця, протоки і озера, що розташовувались як серед села, так і навколо нього. Залишилося лише декілька з відомих раніше одинадцяти озер — Жандарка, Корольок (Нижній Тельбин), Убідь, Качине, Вулик.

Озера в районі колишнього села Позняки за М. і Н. Покотилами (2013): 1 — Піщане; 2 — Біле; 3 — Ластовник; 4 — Солоне; 5 — Нижній Тельбин; 6 — Жандарка; 7 — Ковтуб; 8 – Васильківська Прірва; 9 — Наумка; 10 — Тильниця; 11 — Убідь.

Новим вулицям почасти дали назви, які згадувалися ще у описах маєтності Позняки київського Братського монастиря від 1693 року — Княжий Затон, Срібнокільська, Урлівська, хоча у більшості випадків без чіткої прив’язки до місця розташування.