Поштова площа

Площа, назва якої дала назву станції метро, утворилася доволі пізно. На плані міста 1803 року її ще немає. Після руйнівної пожежі 1811 року, яка знищила на Подолі понад 2000 будинків, цей район міста повністю перепланували. Замість вузьких і кривих вулиць та провулків проклали подовжні і поперечні вулиці, що утворили прямокутні квартали. Під час цього перепланування на місці старої забудови навколо церкви Різдва Христового постала нова міська площа. 

Суміщений план вуличної сітки Подолу на початку ХІХ століття і після 1811 року. Фрагмент за Д. Вортманом. Брунатним кольором позначено вулиці за старим плануванням, синім — за новим. Червоним показана Поштова площа, зеленим — церква Різдва Христового ХІХ століття, чорними квадратами — місця колодязів на початок ХІХ століття.

Утім люди жили у цій місцевості здавна. Заселення цієї ділянки Подолу відбулося не пізніше початку ХІ століття. Археологічне підтвердження  цьому дослідники отримали 2015 року, коли під час будівництва підземного торгового центру виявили під площею об’єкти різного часу і призначення  ХІ—ХІІІ і ХVІІ—ХІХ століть із збереженими дерев’яними елементами: зрубні споруди, паркани, настили вулиць. Знайшли кілька тисяч артефактів, серед яких керамічні і скляні вироби, побутові речі з металу і каменю, монети, свинцеві князівські печатки. З огляду на важливі історичні відкриття будівництво підземного торгового центру спочатку призупинили, а згодом скасували. У 2019 році ця ділянка стародавнього Києва набула статусу пам’ятки археології та історії національного значення. Громадськість вимагала від міської влади створити на площі підземний археологічний музей, утім жодних конкретних кроків із реалізації цього задуму так і не здійснили. На жаль, варіант поєднання торговельного центру та музейного простору не розглядався, хоча таке рішення могло би бути обопільно вигідним. 

Залишки давнього паркану з вертикальних колод у підземному розкопі на Поштовій площі. Фото В. Козюби 2016 року.

Церква Різдва Христового на Поштовій площі, відновлена 2004 року вперше згадується у 1524 році як дерев’яний храм. Протягом ХVІ—ХVІІІ століть її кілька разів поновлювали, а у 1808—1814 роках на її місці побудували цегляну церкву за проєктом київського архітектора Андрія Меленського. Храм зруйнували за вказівкою більшовицької влади 1936 року.

План та фасад камʼяної церкви Різдва Христового. Архітектор: Андрій Меленський. 15 червня 1808 року. Архів Музею історії міста Києва. Оригінал тут

Церква Різдва Христового відома тим, що у травні 1861 року, при перевезенні тіла Тараса Шевченка з Санкт-Петербургу до місця поховання в Каневі, у ній встановили труну та здійснили панахиду за участі великої кількості людей.

Будівля храму зараз. Оригінал фото тут

Як свідчить план Києва 1695 року, церква стояла на головній вулиці Подолу. Тодішньою вулицею, що починалася від Хрещатицької брами, повз церкви Покрови (ще дерев’яної) і Миколи Доброго можна було дістатися до центральної, торгової площі Подолу (сучасна Контрактова). Вийшовши через Хрещатицьку браму дерев’яних укріплень, що огороджували Нижнє місто, можна було піднятись узвозом у район сучасної Європейської площі. 1715 року цей узвіз розширили і зробили зручним для проїзду (зараз Володимирській узвіз). У ХVІІІ столітті потреба в укріпленнях в районі Поштової площі зникла і їх розібрали.

Поблизу Поштової площі здавна розташовувалась пристань, від якої товари по дерев’яній мостовій завозились крізь браму на Поділ. Перед брамою стояло кілька торгових лазень для купців, що прибували до Києва (їх зображено на плані 1695 року).

У 1850-х роках на площі спорудили комплекс подільської Поштової станції із трьома цегляними спорудами, які у плані утворювали двір. Головна будівля станції — поштовий будинок, збереглася до нашого часу і була відреставрована на порубіжжі 1970—1980-х років. Інші споруди цього комплексу розібрали в другій половині 1970-х років. 

Поштова станція на Поштовій площі. Світлина 1991 року. Оригінал тут

Ще однією архітектурною домінантою площі був млин Лазаря Бродського, побудований наприкінці 1850-х років. Він з’явився на площі невипадково — Дніпром було зручно підвозити зерно і відвозити борошно. Нині в будівлі елеватора (1907 рік) розташоване книгосховище, яке належить Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого.

Млин Лазаря Бродського на загальній панорамі. Світлина 1930 року. Оригінал тут

Для комфортного сполучення Поштової площі і Верхнього міста у 1905 році відкрили фунікулер. Довжина його рейок становила 200 метрів, а нижня станція спочатку була на рівні вулиці Боричів Тік. У 1929 році лінію фунікулера продовжили на 40 метрів, із виходом на площу. Остання масштабна реконструкція зі зміною вагонів відбулася 1984 року. Щорічно фунікулером користується майже 3 мільйони пасажирів 

Фунікулер на Поштовій Площі. Фото 1980-х років. Оригінал тут

Поштова площа відома ще одним нововведенням у транспортній інфраструктурі міста. Саме звідси 1892 року розпочався рух електричного трамваю. До сторіччя цієї дати тут встановили цікавий пам’ятник, однак під час останньої реконструкції площі його перемістили нижче — до будівлі трамвайно-тролейбусного управління, де він мало помітний.  

Перший київський трамвай. Оригінал тут

Протягом 1957–1961 років на площі постала будівля Київського річкового вокзалу. З боку річки вокзал має чотири поверхи, а з боку площі — два. На даху споруди — кругла вежа із прямокутною основою. За формою будівля нагадує корабель. У її закругленій «кормовій» частині функціонував ресторан (як і у кормовій частині пасажирських пароплавів). Інтер’єри споруди прикрашають мозаїчні композиції. Оскільки пасажирське пароплавство по Дніпру наразі практично припинене, вокзал не використовується за призначенням. У будівлі розташований навчальний заклад.

Київський річковий порт у 1960-х роках. Фото тут

Станцію метро «Поштова площа» на Оболонсько-Теремківській лінії  відкрили у грудні 1976 року.

Будівництво станції метро «Поштова площа». Фото середини 1970-х років. Оригінал тут