Площа Міцкевича (станція Проспект Свободи)

Нині площа Міцкевича є південно-східним продовженням проспекту Свободи. Утворилася вона лише у 1843 році  як площа Фердинанда (на честь намісника Галичини князя Фердинанда д’Есте). У 1862 році її перейменували на Марійську (Маріацьку), а 1944 року,  після встановлення тут пам’ятника Адаму Міцкевичу, площа отримала сучасну назву.

Як свідчать археологічні дослідження цієї території, проведені у 2005–2006, 2013 і 2020 роках, життя тут вирувало задовго до утворення площі.  Виявлений археологічний матеріал княжої доби, вказує на те, що ця територія на час перенесення центру Львова на південь була вже заселеною. Окрім матеріалів ХІІ―ХІІІ століть тут також трапилися знахідки періоду раннього заліза.

У 1340 році польський король Казимир III Великий вперше захопив Львів, але ненадовго і при відході зі Львова підпалив міські укріплення. 1349 року він разом з уграми вдруге захопив Галичину і здобув Львів ― Руське королівство увійшло до складу Польщі на правах автономії. Відтоді на теренах сучасної площі постали фортифікаційні споруди. Навколо міста побудували декілька ліній захисту ― Високий і Низький мури та Третю лінію оборони. Нові фортифікації створювали із урахуванням актуальних вимог доби за німецькими, маґдебурзькими принципами. Через часті пожежі у середньовічному Львові, у яких загинуло чимало документів  ранньої історії міста, достеменно невідомо коли і хто спричинився до будівництва Високого муру. Утім відомо, що у проміжку між 1372 і 1378 роками місто оточили фортифікацією, про яку залишив інформацію Владислав Опольський, «тодішній господар і дідич Руський». Він сповістив папу римського, що територіальна близькість руських земель до мусульманського світу вимагала спорудження надійних захисних укріплень на східних рубежах. До фортифікаціного комплексу цієї місцевості увійшли вежі кожум’яків, бондарів та різників, бастіони, ділянки стін й земляного валу.

Ці укріплення зафіксовані археологічно ― під час досліджень на площі Міцкевича, 9 виявили частину Високого муру довжиною 27 метрів із прилеглими комунікаціями ― кам’яною дорогою та ескарпом рову, укісом рівчака із зовнішнього боку укріплення, що використовувався як протиштурмова перешкода. 

Виявлення такої суттєвої ділянки монументальної фортифікаційної пам’ятки стало першим в історії археологічного вивчення Львова. Стан збереження відкритого фрагменту Високого муру різнився ― у деяких місцях фортифікації були зруйновані пізнішим будівництвом. Натомість в інших ― збережена висота сягала 4 метрів. Оригінальною є конструкція ескарпу. Зверху він укріплений кам’яною кладкою на вапняковому розчині. 

При напільній стороні оборонного муру виявили поховання чоловіка віком 40–50 років. На підставі антропологічного аналізу встановили, що чоловік імовірно був лучником і часто отримував травми у результаті падіння, а також хворів на запалення легень чи плеври й остеопороз.

Археологи зафіксували також дорогу, вимощену кам’яним бруком, завширшки 4 метри, що проходила між муром та міською забудовою XVI–XVIII століття. Її заходжене полотно було виконане із необробленого каміння, а для відводу води влаштовані спеціальні жолобки. Дослідники пам’ятки Остап Лазурко і Микола Шніцар стверджують, що дорогу замостили на зламі XV–XVI століть. На площі Міцкевича також зафіксували дерев’яний пізньосередньовічний водозбірник із криницею.

Міські укріплення на території сучасної площі існували до кінця XVIII століття. Також тут протікала річка Полтва. Нинішнього вигляду площа набула після того, як річку заховали у каналізаційний колектор. Перепланування простору навколо площі Міцкевича, як і формування нового центру Львова, відбулося у першій половині ХІХ століття на засадах австрійського міського будівництва. 

На розібраних залишках Високого муру за теперішньою адресою площа Міцкевича, 9 у 1839 році постав новий будинок за проєктом Вільгельма Шмідта у європейському архітектурному стилі ампір. Тривалий час тут розташовувалась низка крамниць та ресторанів. А з кінця 1930-х років у будинку влаштовували художні виставки. Після Другої світової війни у будівлі розмістилися Спілка художників, художньо-виробничий комбінат Художнього фонду та дитяча художня школа. Однак у 1997 році через аварійний стан споруду розібрали. Залишки фундаментів цього будинку із частково збереженим внутрішнім інтер’єром вдалося зафіксувати під час археологічних досліджень.

Археологічні роботи сприяли колаборації митців із археологами, що втілилася у створення картин на археологічну тематику Оксани Андрущенко, Тараса Беняха, Володимира Богуславського, Галини Дудар і Лесі Квик та світлин Віталія Грабара та Романа Шишака. Художні образи створили безпосередньо на ділянці під час досліджень 2013 року і представили містянам для огляду на день археолога того ж року. 

Згодом ці мистецькі твори, як частину виставки «Врятовані скарби підземного Львова», демонстрували відвідувачам низки музеїв України та Польщі.

Сьогодні на площі Міцкевича, 9 побудовано споруду у модерному стилі, яка виглядає як прибулець з майбутнього на тлі архітектури пізньосередньовічного та австрійського Львова. Однак забудовники докладають зусиль для збереження та експонування залишків старовинного муру. Наприкінці 2020 року запросили групу реставраторів для подальшої консервації монументальної історичної спадщини. Цю групу очолив фахівець із Німеччини Дірк Брюггеманн-Булгаков. Сподіваємось, що мешканці міста у найближчому майбутньому зможуть замилуватись ще одним збереженим фрагментом фортифікацій Львова другої половини XІV століття.