Левада

Станція Левада розташована в центральній частині міста, її ввели до експлуатації 21 серпня 1975 року. Зупинку первісно планували як «Харків-Левада», відповідно до тотожної назви залізничної станції, яку мали улаштувати неподалік. Утім тривалий час ця локація Харківського метрополітену була «Проспектом Гагаріна» за тодішньою назвою Аерокосмічного проспекту. Від 26 липня 2024 року станція, що є частиною великого транспортного вузла, функціонує як Левада.

Поруч зі станцією розташовані приміський залізничний вокзал і центральний автовокзал Харкова, що сполучають місто з багатьма населеними пунктами України. Від станції Левада електричкою можна дістатися до Геніївки, а звідти — до городища Мохнач. 

Серед археологічного розмаїття старожитностей Харківщини особливе місце посідає село Мохнач Слобожанської селищної громади Чугуївського району. Саме тут археологи локалізували городище, яке вперше згадується у писемних джерелах початку XVII століття. Археологічна пам’ятка обіймає частину високого мису правого берега Сіверського Дінця між його заплавою та глибоким яром, яким ще півстоліття тому протікала річка Мохначка. Городище має чимало фортифікаційних укріплень і споруд — рови, вали різної конструкції, ескарпи. 

Городище Мохнач (1) та навколишні селища (2)

Наразі на городищі Мохнач дослідили біля 10 тисяч м². Науковці з’ясували, що осередок почали зводити ще за часів скіфів у ранню залізну добу — у V–IV століття до нашої ери. Наступний період будівництва фортифікаційних ліній (із використанням каменю), пов’язаний із часами Хозарського каганату, припав на середину VIII — ІХ століття нашої ери. Пізніше у створенні захисних конструкцій брали участь слов’яни (на межі І–ІІ тисячоліть) та першопоселенці Слобожанщини (XVIII століття). Так постала складна система оборони городища — лінія захисту периметру та чотири внутрішні додаткові, що ділять поселенських осередок на 5 окремих дворів.

Городище Мохнач з пароплану, вид із заходу. Фото Д. Ю. Юшкова, 2012 рік

Навколо городища археологи виявили 21 неукріплене селище з культурними нашаруваннями різних періодів — від кам’яної доби до часів заселення Слобожанщини у ХVII–XVIII століття. Здебільшого тут жили землероби та скотарі, однак мешканці частини поселень спеціалізувалися й на ремеслах: видобутку заліза, ковальстві, гончарстві, обробці каміння. Найбільша кількість поселень (21) існувала за часів Хозарського каганату, коли ці терени Харківщини були одним із розвинутих економічних мікрорегіонів.

За роки археологічного вивчення городища Мохнач дослідники виявили понад 250 різних житлово-господарчих і поховальних комплексів. Серед першої групи — кілька десятків жител (аланські, болгарські, слов’янські), господарчі будівлі, зернові ями, літні кухні, теплі хліви, погреби, господарчі ями різного призначення, ковальська і гончарна майстерні, 3 скарби, місця здійснення культових дій та кілька десятків тисяч стародавніх артефактів. Серед різночасових знахідок — від бронзової доби до XVIII століття — знаряддя праці, зброя, кінська упряж, побутові і культові речі, прикраси одягу, предмети особистого вжитку тощо. Ці предмети відображають усі сфери людського життя, що вирувало на городищі протягом принаймні 25 століть.

Збереження й подальше дослідження цієї унікальної археологічної пам’ятки — важливе завдання не лише для локальної громади, але й для українського суспільства в цілому.