Індустріальна

13-ту, кінцеву, станцію Холодногірсько-Заводської лінії відкрили для пасажирів 11 серпня 1978 року. «Індустріальна» є кінцевим пунктом першої черги.

Відповідно до проєкту станція мала отримати назву «Електротяжмаш», утім до 17 травня 2016 року функціонувала як «Пролетарська». Від 2016 року перейменована на «Індустріальну».

Станція Індустріальна (тодішня назва — Пролетарська), 23 серпня 1978 року. З фондів ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного. Опубліковано тут

Саме з цієї станції можна дістатися до місцевості, де виявлені найдавніші археологічні пам’ятки Харківщини, середньої течії Сіверського Дінця. Ці місцезнаходження датуються часом пізнього палеоліту — завершального етапу давньої кам’яної доби, що охоплює період 35–10 тисяч років тому. За цей час клімат кілька разів змінювався, зледеніння чергувалися із потепліннями. Тогочасні мисливці, кроманьйонці, пересувались за стадами тварин і після вдалого полювання іноді кілька місяців жили на одному місці. Сировиною для виготовлення знарядь праці слугував кремінь, виходи високоякісного крейдяного кременю знаходяться у південно-східній частині Харківської області, тому кроманьйонці  зупинялися у таких місцях на деякий час, обробляли кремінь і полювали. На місцях таких таборів накопичувались залишки їх господарської діяльності.

Археологічні розкопки дають можливість відновити картину життя на таких палеолітичних поселеннях: побачити, де горіли вогнища, знаходились житла та робочі місця; дізнатись, як і які знаряддя тут виготовляли, кого вполювали давні мисливці і за допомогою якої зброї, як обробляли мисливську здобич та багато іншого.

Кам’янка. Загальний вигляд розкопу 2013 року. Фото Леоніда Бабенка

Неподалік села Кам’янка Ізюмського району знаходилась стоянка, вік якої можна визначити як 15–13 тисяч років тому. Її мешканці жили в суворих умовах останнього зледеніння. Тодішній клімат можна порівняти з умовами сучасного субарктичного поясу. Під час розкопок археологи з’ясували, що знахідки розміщувались окремими скупченнями, що відповідає «робочим місцям» давніх майстрів. Крем’яні жовна розколювали за допомогою відбійників, виготовляючи нуклеуси, з яких знімали заготовки-пластини та відщепи.

Кам’янка. Нуклеуси. Фото Леоніда Бабенка

Знаряддя виготовляли із використанням техніки різцевого скола та нанесення ретуші. У колекції представлені різці — знаряддя для роботи з деревом та кісткою, виїмчасті знаряддя для формування древків стріл, скребки для обробки шкур, мікроліти — пластинки з притупленим краєм, що слугували оснащенням мисливської зброї — кістяних наконечників списів. Фауністичні рештки свідчать, що об’єктами полювання були великі (бізон) та дрібні (заєць) тварини. Перепалені фрагменти кісток та специфічний стан поверхні деяких крем’яних знарядь вказують на те, що на стоянці горіли вогнища. Поселення функціонувало кілька місяців і, вірогідно, люди навідували це місце неодноразово.

Кам’янка. Скребки. Фото Леоніда Бабенка

В околицях села Синичено Ізюмського району археологи повністю дослідили пізньопалеолітичну пам’ятку, яка функціонувала як місце короткочасної зупинки групи мисливців задля ремонту і поповнення спорядження. Тут виявили нуклеуси та зняті з них заготовки — пластини та відщепи. Серед знарядь переважають бокові та серединні різці, є проколки, скребловидні знаряддя та пластини з виїмками, сформовані крутою ретушшю. Значна кількість відщепів і пластинок має сліди використання у вигляді ретуші утилізації. На площі пам’ятки знахідки розташовані нерівномірно, утворюючи сім скупчень, що відповідають «робочим місцям».

Артефакти, знайдені під час розкопок пізньопалеолітичних пам’яток, увійшли до колекції Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова.