Холодна Гора

Станція розташована у західній частині міста, під великою міською магістраллю — вулицею Полтавський шлях. Назва «Холодна Гора» походить від топоніму місцевості. Через станцію «Холодна Гора» можна доїхати й до селища Пісочин — харківського передмістя, що фактично вже поєднане із місцевостями Залютиним і Новою Баварією. Звідси ж можна дістатися Люботина, центру міської громади за 24 кілометри на захід від Харкова. Саме в цих місцевостях є низка цікавих археологічних об’єктів.

ПІСОЧИН МОБІЛЬ

У 2006 і 2008 роках на території  мікрорайону «Мобіль» у Пісочині під час його забудови харківські археологи відкрили давні поселення різних періодів — від доби ранньої бронзи до пізньоримського часу. Ці археологічні пам’ятки розташовані на першій надзаплавній терасі річки Уди. В культурних відкладеннях на різних глибинах дослідники виявили виразні уламки ліпленого посуду, вироби з глини, заліза, бронзи, кістки та каменю. Тут зафіксували залишки жител та господарських споруд.

Найдавніші виявлені артефакти датують ХХІІІ–XVIII століття до нашої ери. Зокрема, тут знайшли фрагменти ліпної кераміки, прикрашеної горизонтальними відбитками зубчастого штампа.

Носіям зрубної культури, які мешкали на Харківщині у XIII–XII століття до нашої ери, належав посуд, уламки якого також виявили під час досліджень у мікрорайоні «Мобіль». Це так звані банкоподібні посудини, слабопрофільовані горщики, миски та гострореберні посудини. В одній з ям зафіксували скупчення риб’ячої луски, а в іншій — жертвоприношення у вигляді компактного скупчення кісток неповного скелету коня, покладених без анатомічного порядку.

Фрагменти посуду зрубної культури

У Х–VIII столітті до нашої ери ці терени залюднили племена бондарихинської культури. Їх присутність археологи визначили насамперед за уламками ліплених горщиків.

У V–IV столітті до нашої ери на території сучасного Пісочина ймовірно оселились племена, що в писемних джерелах згадуються як меланхлени. Серед знахідок тих часів — уламок культової зооморфної статуетки, бронзові наконечники стріл, кістяна проколка, заготівка кістяного наконечника стріли, залізний ніж, бронзовий браслет, глиняні пряслиця, фрагменти ліпленої кераміки, а також уламки грецьких амфор, які використовували для транспортування вина. 

Окремі знахідки пізньоримського часу, сіроглиняний посуд  та пряслиця, можуть вказувати, що і в цей період у місцевості панувало осіле населення — носії так званої черняхівської культури.

Матеріали з розкопок у мікрорайоні «Мобіль» зберігаються в Музеї археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 

ПІСОЧИНСЬКИЙ КУРГАННИЙ МОГИЛЬНИК

Також неподалік селища Пісочин у 1978–1980 роках археологи Харківського історичного музею дослідили групу курганів — 35 курганів різної висоти — від ледь помітних до 7-метрових велетнів.

На думку вчених, пісочинські кургани містили поховання воєнізованої знаті, що мешкала на теренах сучасної Харківщини, охороняла та контролювала одну з основних торговельних артерій того часу — Муравський шлях. Цей сухопутний шлях проклали за вододілом дніпровського та донецького басейнів, і ним із Криму на північ йшли численні каравани, навантажені всіляким скарбом — амфорами з вином, коштовною зброєю та посудом, і, звичайно, золотими виробами давньогрецьких ювелірів.

Весь цей товар потребував надійної охорони, відтак все чоловіче населення було добре озброєне. Коли ж чоловік помирав, то не розлучався зі своєю зброєю, а забирав її із собою до могили. Майже в усіх чоловічих похованнях пісочинського могильника, які не зазнали нищівного пограбування ще у давнину, археологи виявили численні предмети озброєння — сагайдаки, наповнені стрілами із бронзовими наконечниками, списи та дротики. Багатші воїни мали при собі ще й залізні мечі-акінаки та обладунки — панцири із нашитими рядами маленькими залізними пластинками — своєрідні бронежилети того часу. Ще й коню у повному споряджені могли поряд викопати могилу, щоб той і в потойбіччі служив своєму господарю. Інколи ставили у куток могили амфору, повну вина. Місцевого ж вождя обряжали в золоту гривну — шийну прикрасу, щоб за її блиском у потойбіччі його можна було легко розпізнали серед сіромах.

Та якими б вражаючими не були статки воїнів, своїм багатством та красою вони поступаються жіночим прикрасам. В одному з курганів висотою 6,2 метри археологи виявили незвичне поховання жінки та двох дівчат. Сама могила була споруджена у вигляді дерев’яного зрубу у насипу кургану. Вражає набір прикрас однієї з дівчаток, вік якої визначили за молочними зубами. Голову дівчини прикрашав парадний головний убір — тіара, із нашитими горизонтальними рядами золотими пластинами, що різнилися сюжетами зображень. Тут були химерні сфінкси із подвійним тулубом — охоронці спокою небіжчиків; менади у шаленому танку; міфічна прародителька скіфів — змієнога богиня. Але найцікавіший сюжет відтворено на кількох дугоподібних пластинах, де зображено вершника, який на початку полювання переслідує оленя, а потім схиляється над впольованою твариною. Цей сюжет дуже схожий на одну з легенд нартського епосу про переслідуванням Ахсартагом дочки морського царя Дзераси у вигляді оленя та подальшого їхнього шлюбу. Також вершник, який полює на оленя, ототожнюється з небесним лучником та мисливцем Аполлоном-Гойтосіром. Вражаючими за своїм походженням є сережки дівчини. Вони мали підвіски з єгипетського фаянсу, на яких дуже стилізовано зображено свиню. У давніх єгиптян ця істота персонофікувала богиню неба Нут. Можна лише здогадуватися, яким довгим та небезпечним був шлях цих прикрас зі Стародавнього Єгипту, щоб стати власністю скіфської дівчини. Пальці померлої прикрашали 8 золотих перстнів. Поряд лежало бронзове люстерко, щипці, столовий посуд. З огляду на молодий вік дівчини, сюжети її прикрас та «підвішену над землею» у насипу кургану гробницю, можна припустити, що їй відводилася роль нареченої Гойтосіра — сонячного бога скіфського пантеону.

Реконструкція парадного жіночого головного убору. Автор — Леонід Бабенко

Знахідки Пісочинського курганного могильника зберігаються у Харківському історичному музеї імені М. Ф. Сумцова. Відшукати музей у місті дуже просто — достатньо доїхати до станції метро «Історичний музей» та піднятися нагору.

ЛЮБОТИНСЬКЕ ГОРОДИЩЕ СКІФСЬКОГО ЧАСУ

На північно-західній околиці міста Люботин розташоване однойменне городище. Воно міститься на пологому схилі лівого берега річки Люботинка — правої притоки річки Уди. За Геродотом на цих теренах мешкали племена меланхленів.

Площа городища, що має округлу форму (270×250 метрів), сягає 5,5 гектарів. Воно складається з єдиного двору, оточеного ґрунтовим валом та ровом. Довжина захисної лінії становить 0,8 кілометри. Городище має два входи — із півдня та  сходу.

Вперше цю пам’ятку позначено і згадано у пояснювальному тексті до археологічної карти, яку укладав Дмитро Багалій до ХІІ Археологічного з’їзду, що відбувся у Харкові 1902 року. Городище розташовано на вищезгаданому Муравському Шляху, яким суходолом доставляли товари з Криму до лівобережного лісостепу. 

Значний внесок у дослідження городища зробили вчені Харківського університету. Люботинське городище було першим поселенням скіфської культури на Харківщині, яке археологи дослідили значною площею — понад  7000 м2. Дослідження здійснювала археологічна експедиція, якою у 1961–1964 роках керував Борис Шрамко. Під час розкопок виявили залишки 18 садиб. Основними типами жител були землянки та наземні каркасного типу зі стінами із жердин та прутів, обмазаними глиною. Серед знахідок переважав ліплений посуд і знаряддя праці, утім археологи виявили також предмети озброєння та прикраси.

Археологічні дослідження Люботинського городища під керівництвом Бориса Шрамка. Фото Бориса Шрамка

Артефакти свідчать, що з античних центрів до городища привозили вино в амфорах, столовий посуд та скляні прикраси. Серед рідкісних знахідок — підвіски з єгипетського фаянсу і бронзова бритва центральноєвропейського виробництва. Про землеробський характер культової практики свідчать численні круглі жертовники та глиняні зооморфні статуетки.

Матеріали з розкопок Люботинського городища зберігаються в Музеї археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, а деякі артефакти представлені в експозиції.