Гідропарк

Назва станції метро «Гідропарк» походить від назви ландшафтно-рекреаційного парку на дніпровських островах, розташованого навпроти Києво-Печерської лаври. Дніпровські острови (Муромець, Труханів, Венеційський, Долобецький) формуються рукавом Десни — Чорторий (Десенка), що тягнеться паралельно до Дніпра (більше 10 кілометрів), а потім впадає в нього. Чорторий згадується у літописах від ХІІ століття. 

Гідропарк обіймає два дніпровські острови — Венеційський та частину Долобецького. У різний час, залежно від рівня водності Дніпра, острови, протоки, затоки, озера, заплавні річки тут виникали і зникали. Русанівська протока, яка відділяє Гідропарк від лівого берега, в певні періоди пересихала і перетворювалася на ланцюжок озер, тож острів Гідропарк довгий час був частиною лівобережної заплави Дніпра. Вперше як острів він позначений на карті Дніпра 1878 року (див. карту нижче). Територія острова тривалий час належала до Остерського повіту Чернігівської губернії і лише восени 1923 року увійшла до складу міста Києва.

Фрагмент карти Києва 1896 року: 1 — острів Труханів; 2 — острів Кут; 3 — острів Долобецький; 4 — острів Гідропарк (Венеційський) з Предмостовою слобідкою; 5 — Русанівська протока; 6 — Ланцюговий міст; 7 — лінія кордону між Київською і Чернігівською губерніями.

Археологи мали можливість проводити дослідження лише на Трухановому острові. Найдавніші виявлені тут знахідки датуються добою бронзи (ІІІ—ІІ тисячоліття до нашої ери), відомі також матеріали поселення часів князівської Руси-України (ХІІ століття).  

Відповідно до літописних свідчень біля озера Долобське 1103 року відбувся один із князівських з’їздів. На ньому князь Володимир Мономах переконав свого двоюрідного брата князя Святополка Ізяславича виступити проти половців. Цей похід у степ завершився блискучою перемогою русичів і напади половців на деякий час припинилися. Є обґрунтоване припущення, щодо розташування Долобського озера на Трухановому острові і прив’язки його до Долобецької протоки. 

1494 року, грамотою Великого князя Литовського Олександра,  київським міщанам дозволили використовувати «острови за Дніпром». Але на Труханів острів також претендував Пустинно-Микільський монастир, який отримав його у 1523 році. Окрім використання землі «як для випасу худоби, так і для вилову риби в деяких місцях в озерах», монастир влаштував тут власний перевіз через Дніпро, з чого отримував гарний прибуток. Київські міщани тривалий час сперечалися за ці землі, зрештою через сто років місто повернуло Труханів острів у свою власність. У ХІХ столітті тут утворили Дніпровське пароплавство з майстернями та поселенням при них — Селище водників, яке проіснувало до 1943 року (згоріло при визволенні Києва). В цьому селищі жила і відвідувала місцеву школу знана українська поетеса Ліна Костенко.

Пам’ятне місце робітничого Селища водників, знищеного 1943 року

Перші професійні плани київських островів і лівого берега почали створювати від середини XVIII століття, очевидно задля військових цілей. На них зафіксовані постійні зміни русла Чорторию, місць розташування озер і проток, обрисів і площ островів. 

У районі сучасного південного закінчення острова Гідропарк, коли він був ще частиною лівого берега, від другої половини XVII — протягом ХІХ століття існувала Наводницька понтонна переправа чи наплавний міст, настил якого спирався на байдаки (човни) і плоти. Ця переправа представлена на чисельних картах і малюнках. На лівому березі біля переправи стояли корчма і постоялий двір для мандрівників.

План Предмостової слобідки з переліком назв вулиць і провулків 1910-х років. Червоним позначено парк «Венеція» (з колекції карт видавництва «Варто»).

У 1848—1853 роках за проєктом і під керівництвом британського інженера Чарлза Блейкера Віньоля звели Ланцюговий міст, який з’єднав Київ із шосе, яке вело до Броварів. Це сприяло появі і розвитку Передмостової (Печерської) слобідки, що постала на острові (сучасна територія Гідропарку). На 1911 рік у селищі існувало понад 30 вулиць і провулків. На острові вистачило місця і для створення зони відпочинку. Тут влаштували літній парк «Венеція» з естрадою та рестораном «Нова Венеція», що дали назву острову і протоці. Усіх охочих відпочити і відвідати місцеві пляжі доставляв до острова пароплав. Через Русанівську затоку (від острова до лівого берега) у 1906 році збудували двохарочний металевий міст (що замінив старий дерев’яний),  а від 1912 року Передмостову слобідку з лівим берегом з’єднала лінія бензотрамваю, яку згодом подовжили до Броварів. Під час визволення Києва восени 1943 року Слобідку було знищено.

Перший стаціонарний Наводницький міст на картині В. Ріхтера. 1820 рік. Джерело тут

Після Другої світової війни ухвалили рішення не відбудовувати слобідку (як і селище Водників), а зробити на острові загальноміську паркову зону для цілорічного відпочинку. Цей задум реалізували лише у 1965–1968 роках після відкриття мосту метро і побудови кількох нових станцій, зокрема «Гідропарку».

Тут облаштували пляжі, дитячі і спортивні майданчики, заклади харчування, станції прокату човнів тощо. Для зручності через Венеційську протоку перекинули однойменний міст довжиною 144 метрів, який з’єднав центральну частину Гідропарку з Долобецьким островом. Улітку на вихідних Гідропарк приймав понад 50 тисяч відвідувачів щодня. 

Міст через Венеційську протоку і відпочивальники. Фото початку 1980-х років. Оригінал тут

Зараз у Гідропарку функціонують зони відпочинку із піщаними пляжами — «Венеція», «Молодіжний», «Передмістна слобідка», «Золотий пляж», окремі пляжі для дітей і осіб з інвалідністю. Тут розташоване «Місто спорту» з тренажерами, майданчиками для гри у футбол, пляжний футбол і волейбол, є яхт- і пейтбольний клуби. На острові розташована гідрологічна станція «Київ», яка постійно відслідковує рівень урізу води Дніпра, музей під відкритим небом «Україна в мініатюрі».

Парк «Київ в мініатюрі». Фото тут

Станція метро «Гідропарк» Святошинсько-Броварської лінії відкрита у листопаді 1965 року.