Центральний Ринок

Від «Центрального ринку» можна дістатися до знаної археологічної пам’ятки, розташованої неподалік селища Коломак Богодухівського району Харківської області.

Коломацьке городище — непересічний об’єкт історико-культурної спадщини України має статус археологічної пам’ятки національного значення, розташоване на північно-західній околиці сучасного селища Коломак, адміністративного центру Коломацької селищної громади на Харківщині.

Городище, відоме за письмовими джерелами від початку XVI століття, вперше обстежили у 1920-х роках харківські археологи Микола Фукс, Олександр Федоровський і Олександр Потапов. У 1970–90-х роках археологічні розкопки пам’ятки проводили Борис Шрамко і Віра Радзієвська.

Археологічні дослідження Коломацького городища

Городище, яке функціонувало від кінця VI до початку III століття до нашої ери, збудували понад 2,5 тисяч років тому на високому обмеженому глибокими ярами мисі річки Лозової — правої притоки річки Коломак. Окрім природного захисту, укріплення мало з усіх боків потужну дерево-земляну огорожу — вал, рів й дерев’яну стіну. Загальна висота захисних конструкцій сягала понад 10 метрів.

Під час розкопок археологи виявили чимало артефактів, які надали важливу інформацію про спосіб життя, ідеологічні уявлення, зв’язки з зовнішнім світом, історію розвитку та загибелі пам’ятки. Поселення та його околиці були щільно заселені протягом всього їх існування. Місцеве населення у господарюванні надавало перевагу орному землеробству й скотарству. Вирощували декілька сортів пшениці, ячменю, проса, бобові культури. При цьому використовували рогові й залізні мотики, серпи, коси. Зберігали врожаї у спеціальних ямах з покришками або великих посудинах. Борошно отримували, розтираючи збіжжя на кам’яних зернотерках невеликими кам’яними розтирачами. Розводили велику і малу рогату худобу, свиней і коней. Для охорони та охоти на оленів, диких кабанів, зайців, бобрів використовували собак. Особливого розвитку на Коломацькому городищі набуло домашнє виробництво: ліплення та випалення глиняного посуду, плетіння, прядіння і ткацтво, обробка шкір, каменю, кістки і рогу, деревини. Вражає великий набір залізних знарядь праці, якими користувалися місцеві майстри на початку ранньої залізної доби в Україні. Зокрема, знайдено рідкісні для того часу спеціалізовані інструменти для художнього різьблення кістки, рогу та деревини: ножі та різці різних профілів, лучкові свердла, пили тощо. Зафіксовано також залишки виробництва бронзи і заліза, а також численних виробів з них. Населення городища активно обмінювало сільськогосподарські продукти на вино, олію, ювелірні вироби, розписний античний столовий посуд і навіть парфуми, які потрапляли у Подніпров’я з античних центрів: Іонії, Хіоса, Фасоса, Аттики, Лесбоса. Тісні торговельні стосунки поєднували Коломацьке городище з сусідніми центрами Лісостепу, особливо Більським городищем.

Заможні землеробські поселення Лівобережного Подніпров’я здавна приваблювали південних загарбників-скіфів. Вони постійно погрожували осілим землеробам війною і пограбуваннями. Тому у VI–IV століття до нашої ери. Коломацька фортеця виконувала важливу стратегічну функцію. Вона захищала південні кордони Лісостепу від нищівних нападів степовиків. Скіфська кіннота використовувала під час набігів на лісостепові поселення головну сухопутну торгівельну дорогу того часу, що проходила з Північного Причорномор’я лівобережними степами на північ (у XVI–XVIII столітті відома як Муравський Шлях). Західні відгалуження цього шляху на межі з Лісостепом вели до центру землеробським племен міста Гелона (Більське городище). Пересування ворогів цим напрямком було найнебезпечнішим під час перетину вузького вододілу між заболоченими верхів’ями рік Мжа і Коломак. На думку відомого українського дослідника Бориса Шрамка, саме цю вразливу ділянку дороги із степу контролював гарнізон коломацького укріплення. Саме мешканці городища брали на себе перші удари загарбників. Про це свідчать зафіксовані при розкопках виразні сліди пожеж, руйнації осель, оборонних і господарчих споруд та трагічної загибелі людності городища. На межі IV–III століття до нашої ери під тиском кочових племен Коломацьке городище припинило своє існування. Добігла свого кінця також історія Великої Скіфії.

Важливі відкриття археологів на Коломацькому городищі підкреслюють його унікальність, необхідність подальшого дослідження та обов’язкового збереження.