Арсенальна

Станція «Арсенальна» розташована на найвищій точці київських гір (196 метрів над рівнем моря), є найглибшою в Україні (105,5 метрів) і другою за глибиною у світі. Вірогідно, що така гірська топографія спричинила відповідні назви ― у літописах під ХІІ столітті є згадки про розташування у цій місцевості  «Угорських воріт» та князівської резиденції «під Угорським». 

Також на схилі, трохи далі від станції метро, є місце, яке пов’язують із легендарним київським господарем Аскольдом, убитим 882 року прибулим з Півночі князем Олегом. Однак вчені вважають, що курган, насипаний над його могилою, був розташований вище –  неподалік сучасної площі Слави. 

Перша дерев’яна церква на честь Святого Миколая (за легендою Аскольд при хрещення отримав ім’я Миколай), з’явилася тут ще в ХІ столітті Пізніше (у ХІV столітті) нижче по схилу виник Пустинно-Микільський монастир, який згодом став одним із найбагатших в Україні. Наприкінці ХVІІ століття стараннями Івана Мазепи спорудили Військовий Микільський собор, що стояв на місці, де зараз знаходиться Київський палац дітей та юнацтва. З цих споруд до наших часів збереглася лише церква Св. Миколая на Аскольдовій могилі, зведена в 1809–1810 роках за проєктом архітектора Андрія Меленського й оновлена 1882 року Володимиром Ніколаєвим. Сьогодні храм належить громаді Української греко-католицької церкви. 

Церква Святого Миколая («Малий Микола») 1713—1715 років з дзвіницею. Фото 1911 року. Оригінал тут

Біля цієї церкви був доволі великий некрополь, на якому у 1918 році поховали героїв Крут. У 1934 році радянська влада, під приводом створення парку, ліквідувала некрополь. Деякі могили були перепоховані, а більшість просто знищені. Наразі тут містяться поховання  сучасних Героїв України.

Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі. Малюнок Тараса Шевченка 1846 року. Оригінал тут  

Територія вздовж нинішньої вул. Івана Мазепи (від станції метро «Арсенальна» до Аскольдового провулку) колись мала назву Довгої ниви ―  поля, що належало до володінь Пустинно-Микільського монастиря. У середині ХVІІ століття місцину Довгої ниви почали заселяти.

Район сучасних Арсенальної площі і вулиці І. Мазепи на фрагменті карти Києва 1695 року: 1 — дерев’яний Пустинно-Микільський монастир на Аскольдовій могилі; 2 — нова цегляна церква Святого Миколая («Великий Микола») на горі; 3 — садиби монастирських підлеглих на горі і терасі (Микільський Полик); 4 — Микільський стовп (слуп) – дороговказ при дорозі до дерев’яного монастиря; 5 — Микільський узвіз; 6 — земляний вал Печерської фортеці; 7 — верхів’я Кловської долини.

На початку ХVІІІ століття виникла також забудова у трикутнику між сучасними вулицями Князів Острозьких, М. Омельяновича-Павленка та І. Мазепи. На місці Довгої ниви постала Стара слобода (попередня назва  Микільський Полик), а нова забудова отримала назву Нова слобода. Значна частина мешканців Микільського Полика займалися гончарством, що підтверджується результатами археологічних досліджень на цій території. Тут були знайдені залишки горнів для випалу та велика кількість різноманітного гончарного посуду.

Посуд ХVІІІ століття з розкопок на Аскольдовій могилі 1997 року. Ілюстрація Лесі Чміль і Андрія Чекановського

У 1780-х роках у цьому районі була садиба графа Кирила Розумовського ― останнього гетьмана Війська Запорізького (1750–1764). У 2024 році при будівельних роботах (вулиця І. Мазепи, 3В,  двір  «будинку-літака») виявили залишки цього палацу, які заплановано музеєфікувати.

Залишки цегляних підмурків палацу графа Кирила Розумовського під час досліджень 2024 року. Фото Тимура Бобровського

У 1830–1850-х роках звели Нову Печерську фортецю. Вздовж Провалля (глибокого яру, який починався в районі сучасного Маріїнського парку) і долини річки Клов (сьогодні забрана у колектор) постали двоярусні цегляні споруди фортеці ― казарми, Микільська брама (біля станції метро «Арсенальна» ― сьогодні тут «Реберня», «Львівська майстерня шоколаду» та інші заклади), арсенальські майстерні, башта № VI, жандармські казарми та інші будівлі, що згодом увійшли до комплексу заводу «Арсенал». Нижче по схилу до Дніпра й зараз можна побачити два підпірні мури, збудовані у середині ХІХ століття для укріплення схилу Провалля.

Провалля, світлина 1910 року. Оригінал тут

Біля виходу зі станції «Арсенальна» стоїть гармата на кам’яному постаменті. Постамент залишився від пам’ятника, встановленого 1914 року на честь провідників антимазепінської козацької опозиції І. Іскри та В. Кочубея. У 1918 році, за часів УНР, їх з постамента прибрали. Гармата на ньому з’явилася 1923 року для ознакування місця збройного протистояння між пробільшовицькими робітниками Арсеналу та військами УНР у січні–лютому 1918 року. На будівлі заводу «Арсенал» й досі збереглися тогочасні сліди від куль і осколків. У 2019 році пам’ятник декомунізовали ― його присвятили українським військовим, які придушили більшовицький заколот. Серед військових керівників загонів УНР були Симон Петлюра, Петро Болбочан і Євген Коновалець. Примітно, що від початку гармата була розташована у вірному напрямку ― саме так, як наступали війська УНР.

Пам’ятник Іскрі та Кочубею у Києві. Світлина 30 березня 1918 року

У кількох зупинках міського транспорту від метро «Арсенальна» розташована Києво-Печерська лавра ― найбільший православний монастир у Східній Європі. І хоча сам монастир веде свою історію від ХІ століття, люди тут жили за багато століть до того. Під час археологічних досліджень на території Києво-Печерського  монастиря виявили об’єкти трипільської культури (ІІІ тисячоліття до нашої ери), ранньозалізного (скіфського) часу (І тисячоліття до нашої ери). і, звісно, пізніші. 

Свинцева печатка (молівдовул) чернігівського митрополита Неофіта, ХІ століття. З розкопок 2021 року на території Митрополичого саду Києво-Печерської лаври

Навпроти Києво-Печерської лаври, в одній із споруд колишньої Печерської фортеці, знаходиться Мистецький Арсенал ― одна з найбільших сучасних українських інституцій культури, яка у своїй діяльності інтегрує різні види мистецтва. Утім менш знаним є те, що у  ХVІІ ― на початку ХVІІІ століття на цьому місці діяв Вознесенський Печерський дівочий монастир,  ігуменею якого протягом 1688–1707 роках була Марія Мазепина (у схимі ― Марія Магдалина) ― мати гетьмана України Івана Мазепи. Обитель уславилася як осередок гаптування ― шиття золотими та срібними нитками.

Воздух з гаптованою композицією «Не ридай мене, Мати» 1689 року. З колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

Станція метро «Арсенальна», розташована на Святошинсько-Броварській лінії,  відкрита для пасажирів від листопада 1960 року.